ракета, ти вгашений

ІБАТЬ. Він місцями занадто узагальнено формулює, через що деякі цифри перевірити неможливо, але в цілому все так. Дуууже цікаво буде подивитись де буде Китай за десять років. Бо наприклад в 90-х ми вже бачили одного азійського тигра - Японію. Міць Японії була такою, що відгуки ми бачимо навіть в мас медіа (культова Назад в Майбутнє наприклад). Але замість світового домінування Японія просто тихо стухла. Прикол ще й в тому що Японія увійшла в період затяжної стагнації вже будучи заможньою державою із високим рівнем життя. В Китаї цього рівня немає. Цілком можливо що ми не побачимо швидкого обвалу Китаю. Але побачимо саме затяжну стагнацію, яка призведе до перегляду моделі зростання. Як і моделі себе в світі.

Оце прям жир. Стів Бенон, майже хресний батько мага, пророкує «громадянську війну» серед республіканців після виборів. Катастрофу бачимо не тільки ми. Але якщо навіть така мразота як Бенон почав скиглити, справа швах. Рудого рватимуть на шмаття.

Скоро :)

Тупа пезда вирішила просити розлучення в чоловіка посеред якоїсь йобаної сесії. Чоловік охуїв і погодився. Тупа пезда здивована і розлючена: тобто він навіть за мене не бився? Він навіть не спробував? В сенсі, він дійсно збирається зі мною розлучатись? Їбанута, ти ж саме цього від нього і вимагала, хулі ти скавчиш тепер? Слова мають значення. Слова важать дуже багато. І базар варто фільтрувати. Бо деякі слова ти просто не зможеш запхати собі назад до своєї пащеки.

Сенатор республіканець Тед Круз публічно попереджає про ризик втрати республіканцями обох палат Конгресу. «Я дуже, дуже стурбований. Ми бачимо величезну явку демократів. Вони мобілізовані. Вони ненавидять Дональда Трампа». Він також припустив, що за несприятливого сценарію республіканці можуть скоротити свою сенатську фракцію з 53 до 45 місць, тобто втратити вісім місць. Якщо дійсно буде так, це без перебільшення можна буде назвати катастрофою для республіканців. І винним назначать саме рудого довбойоба.

кияни, скажіть, а ще існує Аромакава на Майдані, та що напроти Макдональдс? поки жив в Київі дуже любив цей маленький заклад. а якось зайшовши туди по каву ввечері став випадковим свідком дивного побачення. пара чоловік та жінка. обом років по сорок. це явно їхня перша зустріч. я не маю упереджень щодо побачення в кавʼярні, тим більше що вважаю це місце доволі милим. але тут все залежить від спільного вайбу. і випадок який я спостерігаю явно не про те. чоловік ніби навмисно розповідає жінці те що їй не цікаво. про якусь онлайн-гру, де він здобув звання генерал-адмірала, та іншу дроч. жінка навіть не робить вигляд що слухає і дивиться прямо перед собою. чоловіка це аж ніяк не засмучує і він продовжує монолог. жінка цікавіша в певному сенсі. на її обличчі вже абсолютно закарбована глибока образа на чоловіків. всі ми знаємо як це виглядає, в твітері чимало таких жіночок. це такий землистий колір лиця і вираз, в якому поєднались огида, зверхність і перманентне незадоволення власним життям. на побаченні вона точно не тому що їй подобається цей чувак. вона тут тому що інших нема. в якийсь момент чоловік встає і каже "я замовлю". йде до баристи і примудряється із замовлення двох порцій кави створити стільки безглуздої метушні, що рівень абсурду суттєво зростає на очах. повернувшись із кавою він ще якийсь час говорить, а потім незграбно обіймає її одною рукою і починає жмакати долонею її ліве плече. стисне - відпустить. стисне - відпустить. жінка на це реагуе так само як і на його спіч: ніяк. вона просто сидить із зеленим обличчям, не дивиться на нього і не розмовляє з ним. я спостерігаю за цим абсолютно заворожено, бо це як відео де давлять вугрі: огидно, але не можна відірватись. здається бабу не пробити нічим, але чуваку таки ж вдається. в якийсь момент він видає настільки еталонну антисекс-фразу, що торкнуло навіть її. і звучить ця фраза так: "нам вже треба йти, бо жінка в якої я орендую кімнату не пускає мене в квартиру після десятої". жінка важко зітхає, вкладаючи в це всю свою огиду до чоловічого роду, після чого піднімається і так само мовчки виходить, не сказавши за весь час жодного слова. чувак продовжує пити каву із двох стаканів одночасно і судячи з того яким задоволеним він виглядає, вочевидь вважає що побачення вийшло вдалим. не здивуюсь якщо воно не останне.

оскільки енергія та бажання жити повертаються, додав нову активність: кожного ранку готувати якийсь прикольний сніданок. сьогодні омлет з тертим сиром та копченим лососем, запечений в аерогрилі. тупо кращий омлет що в мене виходив за все життя. просто пісічка.

просто шоб не забувать. і дітям, і онукам, і до сьомого коліна.

Найбільша ржака трапляється не тоді, коли тобі розповіли гарний анекдот або коли твій приятель, послизнувшись, гепається сракою об асфальт. Найбільша ржака трапляється тоді, коли тобі смішно, а сміятися з якоїсь причини не можна. Згадайте уроки в школі, коли мудак-сусід смішить тебе посеред уроку: ти затискаєш носа, червонієш, пирскаєш у кулак, затримуєш дихання, уже майже в буквальному сенсі всцикаєшся від сміху - і все лише тому, що це урок і сміятися вголос НЕ МОЖНА!!! І від цього, блядь, ще смішніше. Найпекельніший пиздець трапляється, якщо з якоїсь причини ловиш «ха-ха» перед важливими переговорами. Або під час них. Ну от абсолютно реальна ситуація: Брюссель. Виставка. Серйозні бізнесмени, мільйонні угоди. і я довбойоб. Ми з моїм приятелем ідемо зустрічатися з трейдером чилійського походження, який мешкає в Нью-Йорку. Сідаємо за стіл, обмінюємося візитівками. Трейдера звати Родріго. А прізвище в нього, прости господи, Хуйдобро. Родріго Хуйдобро. І от читаю я очима літери на візитівці. А боковим зором бачу, як у мого напарника, що сидить праворуч від мене, смикається пузо. І відчуваю, як до горла підкочується навіть не регіт, а істерика. І смішно мені настільки, що аж страшно: я розумію, що якщо зараз повернуся праворуч і подивлюся на цього іржучого ідіота, то вже ніщо мене не врятує. І триватиме все це щонайменше хвилин п'ять. І переговори будуть нахуй зірвані. Далі - туман. Не пам'ятаю ніхуя взагалі. Як я з ним розмовляв, про що, і найголовніше - навіщо? Ледве досидів. Блядь, мені зле стає щоразу, коли я про це згадую. Найбільш душероздираючий пиздець трапився зі мною під час поїздки на Фарерські острови. І тут потрібна своя, окрема передісторія. Усе, мабуть, обійшлося б, якби мій колега разом із моїм босом не повідомили мені заздалегідь, що фарерці під час розмови роблять одну доволі кумедну штуку: слухаючи тебе, вони кивають, потім відкривають рота й роблять різкий і дуже короткий вдих, водночас витріщаючи очі. Нахуя вони це роблять невідомо, але роблять. І це смішно. Смаженим запахло вже в автобусі, дорогою з аеропорту Вагар до Торсгавна: то попереду, то позаду нас лунали нервові вдихи-зітхання, небезпечно поблискували витріщені очі, наче місцеві влаштували якусь їбану пекельну перекличку. Ми качалися від сміху. Тоді ми ще не знали, що на нас чекає. Того ж дня ми зустрічалися з меланхолійним Регіном та його (таким самим меланхолійним) помічником. Вітаючись, Регін глянув мені в обличчя, відкрив рота й зробив це. У мене всередині все обірвалося. Переговори планувалися довгі. Життя в буквальному сенсі промайнуло перед очима. Я червонів. Я давився. Я ковтав слова й ховав очі, як хлопчисько, якого спіймали за онанізмом. Найгірше було те, що і мій колега, і мій шеф (такий самий розпиздяй) сиділи на краєчках стільців із червоними їбальниками, совалися й (так само, як і я) думали лише про те, як би швидше з'їбатися з переговорів і проржатися як слід. Фарерці слухали, кивали й витріщали очі. Прощалися ми похапцем і якось зім'ято. Потиснувши руки, наче троє коней помчали за найближчу будівлю, де в буквальному сенсі попадали на землю. Мені реально було погано: перші дві хвилини я думав, що ось-ось попрощаюся з легенями. - Це хуйня, — сказав шеф, коли знову зміг говорити. - Страшно те, що сьогодні ми з ними вечеряємо. ... Під час вечері було ще гірше. Мій колега насамперед схопив меню й, майже не стримуючись, затулив ним своє синіюче від реготу їбало. Від стриманого реготу меню неритмічно тремтіло в його руках, шо аж ніяк не полегшувало ситуації. Я відчував, як підступає істерика. Шеф щипав мене за руку й шипів: «Заткнися, мудак!», але при цьому РЖАВ. У мене тремтіли губи й пальці. Фарерці, які ніхрена не розуміли, вдихали й витріщали очі. За п'ять хвилин колега поспіхом з'їбався до туалету. Виходячи із зали ресторану, він спіткнувся, впав, пизданувся об підлогу й заржав на весь голос. Підводячись, він зірвався на вереск. Шеф, який саме в цей момент намагався пити апельсиновий сік, не стримався й випустив із рота помаранчевий струмінь метра на півтора. Мене зігнуло в нападі реготу, і я добряче приклався лобом об стіл. Синіми тремтячими губами шеф почав нести повну, абсолютну, несусвітню хуйню, щоб хоч якось пояснити поспішну втечу свого співробітника й наш сміх: ми побачили тут офіціантку, схожу на когось, кого ми бачили в Києві, і тому, блядь, нам смішно. Фарерці вислухали, кивнули, вдихнули й витріщили очі. Шеф завис і перестав дихати. Я підвівся, пискнув «соррі» й з'їбався надвір. На мороз. Змусити себе зайти назад я зміг лише за 20 хвилин. Думка про те, що колега сидить у туалеті й рже, зводила з розуму. Від реготу кам'янів живіт і скручувало кишки. ... P.S. Значно пізніше я дізнався від данців, що означає ця хуйня: різкий короткий вдих і витріщені очі означають щось на кшталт «я тебе уважно слухаю». Пиздець.

вже кілька тижнів слідкую за зростанням конфлікту всередині республіканської партії. особливо про це не пишу, бо конфлікт в даному випадку це не якась разова подія, а процес. окремо скажу що під конфліктом я маю на увазі конфлікт між трампом та умовною групою мага із власною партією. і як результат цього конфликта - поступова втрата впливу на партію і влади в цілому. ну а нас хвилює дуже конкретна річ - співпраця з русньою, яку трампу буде набагато скланіше пояснювати після мідтермів. конфлікт в таких складних структурах як GOP це багатошарова річ, яка має певні етапи. публічна незгода в деяких питаннях. дистанціювання від тампа протягом виборчої кампанії. відверта критика трампа. конкретні політичні дїї функціонерів власної партії (погрози заблокувати законопроєкти, ініціювання внутрішніх розслідувань проти дій трампа тощо). протягом тих тижнів що я досліджую питання, конфлікт пройшов всі означені стадії. ба більше: напередодні мідтермів кожен внутрішній конфлікт має руйнівну силу бо може бути використаний опонентами. якщо навіть за тиждень до мідтермів конфлікти всередині GOP виходять назагал, можна тільки уявити ступінь тиску. перед останніми президентськими виборами в Україні я написав в фб "зеленський нас всіх ще дуже неприємно здивує". тепер я наважусь повторити прогноз: трамп, мага, путін та проча шлоєбєнь будуть дуже неприємно здивовані результатами мідтермів.

я раніше знав що Анжеліна та Біллі Боб були одружені. багато хто бачив кадри початку їх роману, коли Анжеліна дивиться на Біллі такими очіма, що мимоволі починаєш заздрити. але найбільш приголомшлива частина цієї історії стоїть трохи позаду. на момент шлюбу з Джолі, Біллі Боб був заручений із Лорою Дерн. Їхній роман почався в 1997 році, невдовзі вони заручились, переїхали до будинку в Голівуд Хіллз і відкрито обговорювали шлюб. Лора відмовляється від кількох вигідних проектів для того щоб зіграти в фільмі Біллі Боба, який є режисером і виконавцем головної ролі. вона інвестує близько трьохсот тисяч доларів в їхній будинок. а одного ранку Лора пребуваючі на знімальному майданчику відкриває новини і дізнається що за ті кілька днів що вони не бачились, її наречений одружився. і не аби з ким, а з Анжеліною Джолі. ніколи після цього випадку Біллі Боб не говорив з Лорою. пізніше вона описала це так: "я вийшла з дому щоб працювати над фільмом і поки мене не було, мій хлопець одружився і я ніколи більше про нього не чула. це як раптова смерть". я, як і будь яка доросла людина, відкидав людей які мене кохали. і був відкинутий, так влаштоване життя. бувало що я вів себе як мудило, є вчинки за які мені соромно і багато років потому. але це якийсь абсолютно недосяжний рівень. Біллі Боб, доречі, коментував цю ситуацію так: "цей вчинок (одруження з Джолі) зробив щасливим мене і іншу людину, хоч і не надовго. мені шкода що це завдало комусь болю".

Якось буденно і непомітно на московії відбувається дуже масштабна епідемія ВІЛ. Навіть за офіційними даними, у РФ із підтвердженим ВІЛ живе приблизно 1,25 мільйона людей — близько 0,84% населення, тобто кожен 120-й житель. Це дані на 30 вересня 2025 року; людей із ще не встановленим діагнозом вони не враховують. Щоб було зрозуміло скільки це, то за порядком поширеності це Ямайка, Беліз, Нігерія. Тобто фраза Сергія Бріна «росія це Нігерія в снігу» влучає точно в ціль. Коли війна закінчиться, росіяни неочікувано знайдуть себе в неймовірних розмірів трупозній ямі, з якої ніколи не виберуться ані вони, ані їхні діти.

доречі, в Іспанії серед дам доволі популярна тема - сіськи в кредит. тобто бере пані кредит, робить сіськи, а потім на ти сіськи ловить мужика, який сплачує кредит. за користування активом. витончено. молодці.

давно цікавився дивним фактом: чому серед російських патріотів так мало саме рузьких? чому "росія для рузьких" кричать або євреї, або вірмени? візьмемо революцію 1917-го року. ідеологія створена німцем Марксом. Ленін - єврей (його дід Олександр Бланк був з єврейської родини і прийняв православʼя). Сталін - грузин. Троцький - єврей. Дзержинський - поляк. Свердлов - єврей. Зіновʼєв - єврей. Каменев, Урицький - єврей. Шаумян - армянин. Зараз: Лавров армянин. Сімонян, Кеосаян тощо. Соловьйов єврей. Та йобтваюмамку, навіть міша маваши, посконний кондовий рузьке, проти мігрантов та українців, "сєвєрний чєловєк", мав фамілію Ніц і був наполовину євреєм, наполовину українцем. для того щоб пояснити такий дивний (ні) феномен, зробимо крок в сторону і згадаємо статтю публіциста Сергія Лопатнікова від 2004 року, про його роботу за часів СРСР. стисло: в 1975-м році, працюючи над матеріалом про зовнішню торговлю СРСР він знайшов документ, згідно з котрим срср щороку імпортував з Голандії біля ста тисяч тон коровʼячого гною. дуже здивувавшись цьому факту він запитав в свого керівника як і навіщо це робиться, на що керівник коротко відповів "тому що в срср навіть гній - лайно". ремарка: торгівля та експорт гною - цілком реальна практика. а імпортували його для колхозів які виробляли продукцію для партійної еліти. так от: якщо в свиноублюдії навіть гній лайно, то якої якості місцеві патріоти? відповідь на це є і ви не повірите від кого: "говняный замес" - як дуже влужно казав про населення рф путін. от і доводиться разом із гноєм імпортувати патріотів на зарплаті. бо по-перше, безкоштовно любити свиноублюдію чогось ніхто не хоче. а по-друге, якщо хочешь щоб щось працювало - не наймай русню. бо коли революцію беруться робити євреї - виходить 1917-й. а коли революцію робить русня - виходить болотна.

Тим програмістом був міша маваши.

всім так зайшла історія про лікування імпотенції (не моєї, слава Дагону) то ж тримайте ще одну. є в мене дружбан Сергій. гірьовик, дуже відомий в цьому спорті, настільки відомий що його можна знайти просто загугливши "сергій гирі". була в Сергія ще в Донецьку коханка, поведінку якої він описував як "припизжено-сексуальну". вона могла приїхати до нього в офіс серед дня, закрити двері його кабінету і кричати "виїби мене в зад" і в принципі поводилась в цьому сенсі трохи дивно. через якийсь час Сергій дізнався причину такої поведінки. пані була вже кілька років відносно щасливо заміжня за якимось програмістом (айтішніков тоді ще не було, всі були програмістами). хлопець в цілому був норм, не бухав, не зраджував, нормально заробляв, тільки в сексі був абсолютно ніякий. пані до цього якось вимушено звикла, тим більше досвіду великого не мала, думала шо може так і треба. ну як в тому анекдоті "кохана, те що ми з тобою сорок років приймали за оргазм виявилось бронхіальною астмою". але в якийсь момент вона вже не знаю чому залізла до нього в ноут і прямо на робочому столі знайшла папку з відео. на одному відео її чоловік трахав себе в сраку ножкою від стула (донбас порожняк не гонить, нам ваші підорські вібратори ні до чого, радянська табуретка, трошки майонезу і вперед), а на другому його в бані гатив його ніби кращий друг. після цього в неї відірвало дах і почався парад спідниць, на який і потрапив Сергій. Сергій, доречі, з нею довго не пробув. Казав що вона якась занадто хтива і наполеглива. Наполеглива дівчина яка любить анал. Блядь мені б твої проблеми.

чому існує певна традиція підвішеної кави, але не існує традиції підвішеного мінету? типу приходиш ти на перше побачення з дівчиною, а вона тобі така "знімай штани, тут колишній тобі дещо лишив".