Robert Monfera 🕸️🇺🇦

ЗУСТРІЧАЄМО ГЕРОЇНЮ НА ЩИТІ Завтра, 3 листопада, наша громада зустрічатиме кортеж із тілом полеглої Захисниці України Горун Діани Романівни. Орієнтовний час прибуття кортежу до селища Гніздичів — 13:30. Кортеж рухатиметься вулицею Грушевського, далі — вулицею Івана Франка (від Центру культури і дозвілля) до рідного дому Діани за адресою: вул. Івана Франка, 65а. Закликаємо жителів громади вийти на вулиці, утворити живий коридор шани, схилити голови та зустріти нашу Героїню, віддавши останню шану тій, яка віддала своє життя за Україну та кожного з нас. ЧИН ПРОЩАННЯ З ГЕРОЇНЕЮ: 3 листопада о 18:00 — парастас. 4 листопада о 12:00 — чин похорону. Просимо всіх небайдужих долучитися до прощання з Діаною та провести її в останню дорогу з гідністю, вдячністю і молитвою. Їй було лише 23… Вона свідомо обрала шлях захисту рідної Батьківщини, рятувала життя українських воїнів і до останнього залишалася вірною своєму покликанню. Сьогодні біль цієї непоправної втрати розділяє вся громада. Жодні слова не зможуть втамувати біль рідних, повернути доньку, сестру, подругу… Але пам’ять про її мужність, жертовність і любов до України назавжди житиме в наших серцях. Діано, ти повертаєшся додому на щиті… Рідне селище зустріне тебе зі сльозами, молитвою та безмежною вдячністю. Світла пам’ять і вічна слава Героїні! Герої не вмирають!

Він втратив руки, зір і кістки обличчя. А вона не відходила від нього ні на день. Коли Ірина дізналася, що її Сашко важкопоранений, вона навіть не збирала речі - просто поїхала. З Чернігова до лікарні, в невідомість. Він втратив обидві руки. Очі. На обличчі не залишилося ні кісток, ні тканин. Півтора місяця коми, потім ще тижні, коли температура скакала до 41, а тиск падав до 25 на 50. Ірина з сестрою Олександра не відходили від нього ні на мить. І він вийшов з коми. А коли зміг говорити - перше, що запитав: який зараз рік? Скільки триває війна? Що з Україною? Він переживав не за себе. А за країну. Найважче було, каже Ірина, - це коли вона впізнала його по маленькій родинці, по пальчику на нозі, і зрозуміла: все. Це він. Були дні, коли Олександр подумки звертався до загиблих побратимів і просив забрати його до себе. Але вони не пустили. І його дівчата не пустили. Лікарі казали: якщо за два тижні після відміни ліків він не прийде до тями - почнуться незворотні процеси. Залишалося два-три дні. І він вийшов. Молилися, казали йому українською, щоб знав - він серед своїх, він у безпеці. А вдома чекали діти - 19 і 14 років. Обидва приїжджали до батька в Київ і плакали. Обидва були змушені подорослішати. Тепер саме вони дзвонять першими, піклуються, переживають. Родина об'єдналася так, як ніколи. Ірина в реанімації сказала йому прямо: "Сашко, ти вижив. І жити ти будеш. Але якість твого життя залежить від тебе. Будеш себе жаліти - буде важко. Ми поруч. Ми завжди допоможемо". І він не здався. Навіть на найтяжчих етапах умів жартувати. А потім сталося диво, у яке ніхто не вірив. Олександр почав відчувати запахи. Перший - різкий, противний запах дезінфектора на руках дружини. А згодом - кава. Просто в холі хтось варив каву, і він сказав: "Тут десь готують каву". До поранення він взагалі не відчував запахів. А тепер відчуває. Він одягається сам. Їсть сам. Ходить. Працює з телефоном - Ірина включає TalkBack, і він може подзвонити їй, дітям, написати повідомлення. Кожен день - трішки більше самостійності. Його мета - відпустити дружину на тиждень додому і весь цей тиждень упоратися самому. А вечорами вони лягають і вдвох наосліп дивляться кіно. Разом. Так, як ніколи раніше не робили. "Я його бачу серцем, - каже Ірина. - І це не красиві слова. Ми тридцять років прожили разом. Уже на обличчя ти не дивишся. Ми дійсно одне ціле". Нам треба підтримка. Нас не треба тримати десь, закопувати. Ми живі. Всі.

Україна втратила ще одну молоду захисницю. На війні загинула Діана Горун, уродженка селища Гніздичів. Їй було лише 23 роки. Дівчина проходила військову службу за контрактом і була старшим бойовим медиком роти ударних БпЛА. Вона обрала не просто захищати Україну, а рятувати тих, хто щодня ризикує життям заради її свободи. Допомога пораненим побратимам стала її справою та покликанням. Діана загинула на Донеччині внаслідок влучання російського дрона. Світла пам’ять !