Друзі, я оновив календар космічних запусків на сайті. Тепер там зручна навігація, якісне сортування, купа детальної інформації про носії та корисне навантаження. Майже кожна місія супроводжується текстовим описом. Є посилання на заплановані трансляції, трансляції нашого каналу відмічено кнопкою "Трансляція АЦ". Можна додати собі нагадування в будь-який зручний календар. Додавайте в закладки і користуйтесь на здоров'я. thealphacentauri.net/schedul… P.S. Нашу роботу можна підтримати разовим донатом або підпискою на Монобазу base.monobank.ua/theacentaur… За підписку ще й отримаєте два унікальних скіни вашої карти Моно на вибір.

ESA завершило фінальну кампанію інтеграції та випробувань Lunar Link — телекомунікаційного елемента, який мав забезпечувати зв'язок між станцією Gateway на місячній орбіті та астронавтами на поверхні. Збирали його в Thales Alenia Space у Каннах, і за планом звідти апаратура мала поїхати до Northrop Grumman у США для встановлення на модуль HALO. Потім NASA поставило Gateway на паузу. Коли в березні плани змінилися, Lunar Link залишалося три місяці до готовності. Фінальні тести вже йшли, стенди були заброньовані, тож ESA з європейською промисловістю вирішили доробити почате до повної льотної готовності. Рішення в дусі «ми за це вже заплатили» — але технічно воно себе виправдало. Влітку інженери вперше з'єднали baybox з усією електронікою з двома антенами діаметром 1,25 метра, які виготовила іспанська SENER, і перевірили систему цілком. Розгортання антен на однометрових штангах відпрацьовували по-старому: підвішували до двадцятикілограмової тарілки чотириметрову гелієву кулю, щоб зімітувати невагомість. Тоді ж у Канни приїхала команда з Космічного центру імені Джонсона з повними стійками обладнання, які вдавали з себе користувача на поверхні Місяця. Наскрізний сеанс зв'язку через Lunar Link, включно з шифруванням, пройшов штатно. У вересні ESA і Thales Alenia Space розпочали кваліфікацію та приймання — процедуру, що перетворює дослідний зразок на льотний виріб. Її мають завершити до кінця року. Після фінального оновлення бортового ПЗ апаратуру покладуть у контрольоване сховище, де вона чекатиме рішення про свою долю в стані «готова до старту». Долю вже промацують: ще в липні ESA оголосило тендер на дослідження, як Lunar Link перепрофілювати. Якщо поставити його на платформу з додатковою антеною для каналу на Землю, вийде самостійний ретранслятор для майбутніх місячних місій — європейських і партнерських, можливо в зв'язці з програмою Moonlight. Дослідження мають оцінити варіанти носія, орбіти, графіки і те, які ще наукові прилади туди можна підсадити. Повністю зібраний і випробуваний зв'язковий вузол для Місяця є. Місії, яка його туди довезе, поки немає. esa.int/Science_Exploration/…

NASA не змогло врятувати космічний телескоп Swift Через 22 роки роботи обсерваторія завершила наукові спостереження — після невдалої спроби підняти орбіту інженери вимкнули її прилади. thealphacentauri.net/169830/

Ванбо Сяо з колегами перебрав архівні записи сейсмометра посадкового модуля Viking 2, який працює... точніше, працював у Utopia Planitia з 1976 року, і показав: одна з двох неоднозначних подій цілком могла бути справжнім марсотрусом. Причому з того самого району, де майже пів століття потому InSight нарахував близько тисячі поштовхів. Статтю опублікували в AGU Advances. З сейсмологією на Марсі від початку не склалося. На Місяці прилади Apollo відпрацювали блискуче, а от у Viking 1 сейсмометр просто не розгорнувся як слід. У Viking 2 він пропрацював 19 місяців, але сидів на палубі самого модуля — тож ловив переважно вітер, який розхитував апарат. Головним геофізичним результатом місії стала лише верхня межа марсіанської сейсмічності, а природа обох зареєстрованих подій так і лишилася незрозумілою. Розв'язка прийшла через 42 роки. InSight сів в Elysium Planitia 26 листопада 2018-го, його сейсмометр SEIS поставили маніпулятором прямо на ґрунт — і до 15 грудня 2022 року, доки пил на сонячних панелях не задушив живлення, він записав понад 1300 подій. Серед них 90 з магнітудою 2.5–4.2 на відстанях понад тисячу кілометрів. Більшість низькочастотних марсотрусів тягнулися до Cerberus Fossae — системи паралельних розломів із можливим вулканізмом, молодшим за 100 тисяч років. Саме звідти, судячи з нової реконструкції, прийшов і сигнал 1976 року. Виходить, Cerberus Fossae трусить щонайменше пів століття поспіль, і каталог марсіанської сейсмічності раптом подовжується на чотири десятиліття назад — за рахунок даних, які півстоліття вважали шумом вітру. phys.org/news/2026-10-reexam…

Інженери Пенсильванського університету зібрали перспективний теплоізолятор для місячних баз зі стосу сотень листів майлару — тієї самої тонкої плівки, з якої роблять блискучі термоковдри для марафонців і якою NASA обклеювало майже все, включно з основою посадкових модулів Apollo. Конструкцію назвали HyLIFS, гібридні шаруваті ізоляційні стоси, і описали в ACS Applied Materials & Interfaces. На Місяці вдень близько 127 °C, уночі температура падає нижче -153 °C, а в постійно затінених полярних кратерах — до -233 °C. Ізоляція там обов'язкова, але найкращі ізолятори надто тендітні. Аерогелі, які гріють марсоходи NASA, складаються переважно з порожнечі й бояться механічних пошкоджень. Стандартна багатошарова ізоляція з відбивних плівок із розпірками чудово гасить випромінювання, проте рветься від дотику й не тримає навантаження. «Для місячної інфраструктури ми хотіли б обидва, — каже доцент кафедри машинобудування та прикладної механіки. — Матеріал має опиратися і пошкодженням, і втраті тепла». Збирають стоси вручну, лист за листом. Частину плівок покривають надтонким шаром оксиду алюмінію для жорсткості. «Ми працюємо двома пінцетами й маленькими важками, — розповідає перша авторка роботи Даніель Левін, нещодавня випускниця докторантури Penn з хімії. — Навіть якщо дихнути поруч зі стосом, шари розлітаються». У вакуумі, стиснуті так, як це було б у житловому модулі з атмосферним тиском усередині, найкращі зразки показали теплопровідність на рівні високоефективних вакуумних ізоляторів і при цьому лишилися гнучкими. Потім їх почали тиснути всерйоз — до 20 МПа, приблизно 91 кілограм, зосереджений на площі кінчика пальця. Стоси витримали десять таких циклів поспіль без втрати теплових характеристик. У комерційний майлар виробники додають мікроскопічні антиадгезійні частинки, щоб плівка не злипалася сама із собою, — і саме це виявилося найважливішим. Моделі й експерименти показали: у вакуумі тепло переходить між листами в точках дотику цих частинок. Через них найтонші плівки не мали переваги — більше контактів означає більше шляхів для тепла, тож середня товщина з покриттям працювала не гірше. Розмір і густину частинок тепер можна підбирати навмисно. Поки що зразок HyLIFS — квадратний сантиметр, на який ідуть години ручної різки й складання. Для житла потрібні метрові полотна, і команда розраховує на безперервне покриття великих рулонів майлару. Якщо властивості збережуться на рулонному масштабі, ізоляцію для місячних модулів, скафандрів і роверів робитимуть з плівки, яку вже зараз випускають тоннами. phys.org/news/2026-10-everyd…

КОСМІЧНА РУЧКА ЗА МІЛЬЙОН ДОЛАРІВ youtube.com/shorts/IzyatvPvy… Опублікували на каналі short про одну з найпопулярніших історій перших років космонавтики: чи правда, що NASA заплатило за ручку цілий мільйон доларів? Приємного перегляду!

Дебют першої іспанської ракети відкладається Компанія PLD Space переглянула графік розроблення свого носія — причини перенесення не розголошуються, проте команда продовжує комплексні випробування основних систем. thealphacentauri.net/169818/

Апарат NASA Psyche, запущений 13 жовтня 2023 року, з 28 вересня працює двигунами майже безперервно — з паузою раз на тиждень, щоб вийти на зв'язок із центром керування. До цього електрореактивну тягу вмикали уривками, щоб вийти в потрібну точку для гравітаційного маневру біля Марса. Маневр відпрацювали 15 травня, пройшовши за 4 500 км від поверхні планети зі швидкістю 19 848 км/год. Тепер ціль — однойменний металевий астероїд у головному поясі, зустріч влітку 2029-го. «Тепер у нас педаль у підлогу до астероїда Psyche», — каже Дон Хан, керівник навігації місії в JPL. За його словами, двигуни працюватимуть близько 90% часу аж до прибуття. Тяга при цьому мізерна: до 250 міліньютонів, приблизно як відчуття ваги пальчикової батарейки в долоні. Чотири двигуни на ефекті Голла працюють по черзі, по одному — електромагнітне поле розганяє іони ксенону, даючи характерне синє сяйво. Ефект накопичується, і на максимумі крейсерського польоту апарат летітиме швидше за 160 900 км/год відносно земного спостерігача. Живлять усе це два хрестоподібні сонячні масиви по п'ять панелей, загалом 75 м² збиральної площі. Стартовий запас ксенону становив 1 090 кг у семи баках, за три роки апарат витратив близько третини. Найближчі три місяці двигуни йтимуть на повній потужності, а далі інженери почнуть поступово знижувати її приблизно до половини — Сонце віддаляється, панелі дають менше енергії, пояснює Стів Снайдер, провідний інженер з рухової установки. Іони, що вилітають із двигуна, закручуються в магнітному полі й створюють крихітний момент, здатний збити орієнтацію апарата, — побічний ефект, який неможливо виміряти на Землі. Його поглинають маховики, а раз на кілька годин Psyche вимикає основний двигун, розвертається й на кілька хвилин вмикає інший на низькій потужності, щоб скинути накопичений момент. Це перший випадок, коли ефект виміряли на голлівському двигуні залежно від потужності й часу роботи — і то протягом місяців у реальному польоті. Сам астероїд завширшки близько 280 км у найширшій частині вважають уцілілим фрагментом ядра планетезималі. Якщо це підтвердиться, два роки картографування з орбіт різної висоти покажуть те, що в надрах Землі недосяжне в принципі. phys.org/news/2026-10-metal-…

NASA випробовує нові місяцеходи для місій Artemis Дві приватні компанії вже передали макети для оцінювання астронавтами та готують окремі компоненти для тестування, а саме Управління продовжує підготовку ровера VIPER для поки що безпілотного дослідження супутника. thealphacentauri.net/169797/

))

)

Дайджест головних космічних новин тижня вже вийшов на нашому каналі! youtu.be/ioXoZ4HSqeY Ой, багато новин ми для вас назбирали за ці пару тижнів! Сьогодні буде і цікава наука, і плани компаній з підкорення Місяця, і додаткові факти про 14-й політ Starship... І навіть дещо про 15-16 польоти! А також — надшвидкий астероїд, який здивував вчених та хмара льоду, що з'являється над марсіанським вулканом щоранку та зникає всього за 3 години!

Раптовий стрибок енергоспоживання на супутнику може означати що завгодно: компонент, який деградує, баг у польотному ПЗ, збій пам'яті від важкої частинки або чужі руки в системі. Обрив зв'язку так само починається або в радіомодулі, або в бортовому комп'ютері, або в космічній погоді, або в атакуючого. Телеметрія чесно каже, що щось не так, і майже ніколи — чому. Команда Університету Райса під керівництвом Міґеля Анхеля Лопеса-Медіни будує шар захисту, який має розплутувати саме цю неоднозначність, і в третьому кварталі 2027 року збирається перевірити його на орбіті — разом із Blackwing Space на попутному запуску SpaceX. Підхід будується від інженерії апарата, а не від алгоритму. Живлення, зв'язок, терморегулювання, польотне ПЗ і система команд та обробки даних пов'язані між собою, тож дивна напруга батареї окремо — просто натяк. Та сама девіація разом із помилками процесора, повзучими температурами й просілим каналом — уже картина події. Знизу лишаються детерміновані інженерні ліміти, бо їх можна прочитати й протестувати. Над ними — статистика й машинне навчання для тонших відхилень. Зверху — кореляція, що зважує конкуруючі пояснення і підказує оператору, що перевірити наступним. Радіація плутає карти окремо. Орбітальний обчислювальний вузол, який рапортує про помилки пам'яті, дивну поведінку застосунків і деградацію мережі, виглядає підозріло схожим на зламаний. Оголосити це атакою — хибна реакція. Списати на залізо — пропустити реальне вторгнення. Лопес-Медіна формулює мету так: система має вміти визнати, що доказів недостатньо, і це вміння в міру зростання автономності важить не менше за розпізнавання знайомої аномалії. Цифрові двійники дають змогу ввести контрольований збій чи атаку й перевірити, чи спрацює виявлення. Але вони не відтворять радіацію, теплові крайнощі, мізерні бюджети за масою й живленням та затримки зв'язку. Дослідження Aerospace Corporation разом із науково-технічним директоратом DHS уже вказало на ті самі дірки — захист безпосередньо на орбіті й відсутність механізмів криміналістики та реагування в реальному часі. Роботу фінансує частина гранту Texas Space Commission на 14,1 млн доларів, виділеного Університету Райса, а команда шукає виробників супутників і операторів, готових стати пілотними партнерами. На орбіті вимірюватимуть доволі неромантичні речі: затримку виявлення, апетит до пам'яті й процесорного часу, стійкість і якість зв'язування подій між підсистемами. Бенчмарки тоді перестануть мати значення — питання буде одне: чи не завалить модель оператора хибними тривогами з борту, де процесор слабший за телефон. spacenews.com/space-systems-…

Дуг Кук, аерокосмічний консультант із 49 роками роботи в програмах NASA, виступив у SpaceNews проти нинішнього плану Artemis 3. Зараз це має бути демонстрація на низькій навколоземній орбіті, де екіпаж Orion відпрацює стикування з тестовими посадковими системами Blue Origin і SpaceX. Кук пропонує інше: повторити конфігурацію Artemis 2 — SLS, Orion і останній блок ICPS — але вийти на орбіту Місяця, попрацювати там і повернутися. Нинішній варіант, за його словами, потребує трьох точно скоординованих важких запусків і великої кількості нового одноразового заліза, тоді як політ до місячної орбіти лишається найнадійнішим способом підняти екіпаж у 2027 році з осмисленим завданням. Окрема претензія — до розгінного блока. NASA збирається замінити останній ICPS новою версією Centaur V, і це знову означає сертифікацію під пілотовані польоти. ICPS свого часу був переробкою верхнього ступеня Delta IV: подовжений водневий бак, більше гідразину, зміни в навігації, нові інтерфейси зі SLS, Orion і наземними системами Космічного центру Кеннеді. За даними OIG, внутрішнього аудиту NASA, вартість цих доробок зросла зі 127 до 358 мільйонів доларів, коли стало зрозуміло, що «проста адаптація» не така вже проста. У Centaur V до того ж легка конструкція, стабілізована тиском, а не жорсткий корпус ICPS — питання до польотних навантажень відкрите. Роботи над Exploration Upper Stage, розрахованим на повну вантажну спроможність SLS і запуск інтегрованого посадкового модуля, NASA зупинило. Кук вважає це рішення вже незворотним, але наполягає: перший політ SLS з будь-яким новим верхнім ступенем має бути випробувальним польотом зв'язки, як Artemis 1 для ICPS. Графік не привід пропускати етапи. Artemis 4 він пропонує використати з користю — посадити на поверхню ядерний реактор у точці, заздалегідь обраній під першу базу. Або ровер, обладнання для розвідки ресурсів, наукову станцію на зворотному боці Місяця. Заодно це дає додатковий час на доведення пілотованого модуля. До самих HLS у Кука довгий рахунок: надто багато запусків на одну місію і кріогенне паливо, яке випаровується — одному лише Starship HLS потрібні 10–16 танкерних рейсів. Як запасний варіант він посилається на схему колишнього адміністратора NASA Майка Гріффіна та колишньої заступниці з аеронавтики Лізи Портер: модуль на відомих технологіях і паливі, що не кипить, плюс два запуски SLS Block 2. Artemis 2 вже віддалила людей на рекордні 406 тисяч кілометрів від Землі. Суперечка тепер про те, чи полетить наступний екіпаж далі за навколоземну орбіту. spacenews.com/sound-decision…

Інженери Центру космічних польотів імені Годдарда зібрали лідар CASALS, який прибирає сліпі зони між смугами лазерного сканування земної поверхні. Космічні лідари досі малювали окремі вузькі профілі — тонкі лінії з великими невиміряними проміжками між ними. CASALS вимальовує суцільну тривимірну смугу під трасою польоту. Перебудовуваний «затравковий» лазер з центром на 1040 нм швидко перебирає 256 довжин хвиль і б'є імпульсами крізь трансмісійну решітку — оптику з мікроскопічним рельєфом борозен. Далі працює дифракція: світло відхиляється під трохи різним кутом залежно від довжини хвилі, тож кожен із 256 імпульсів лягає у свою точку впоперек траєкторії. Жодних моторизованих дзеркал, які важкі, жеруть живлення і ламаються першими. Менша маса й енергоспоживання — рівно те, чого бракувало лідарам для орбіти. Матриця детекторів працює з квантовою ефективністю 80%: чотири з п'яти фотонів, що повернулися, перетворюються на електричний сигнал. Це дає чутливість до слабких відбитків — від темних поверхонь і крізь щільну рослинність. 12 листопада 2024 року льотний прототип пройшов над болотом Great Cypress Swamp у Делавері на борту NASA B200 King Air. З висоти близько 5 кілометрів горизонтальна роздільність склала 22 сантиметри — на даних видно окремі гілки дерев і дрібні перепади рельєфу, крони зеленим, ґрунт фіолетовим. Джон Йоркс, науковий керівник CASALS, визнав, що такого від першої ж кампанії не чекали: прилад одразу видав дані наукової якості. Бортовий штучний інтелект аналізує зйомку в реальному часі — піднімає деталізацію над складними ділянками й ріже обсяг даних над однорідними. Наступний виліт запланований у складі кампанії ASCENT влітку 2027 року, а до того команда розширює смугу захоплення й доводить бортову обробку. Потім — космічний прототип. Якщо він долетить, ліси й рельєф Землі вперше міряли б суцільною тривимірною смугою, а не пунктиром окремих ліній. phys.org/news/2026-10-nasa-c…

Стартап LEAP розраховує зайняти нішу на ринку запусків малих супутників На тлі зростання попиту на окремі орбітальні місії американська компанія готує власний носій із можливістю швидкого розгортання стартової інфраструктури: перший політ має відбутися вже через два роки. thealphacentauri.net/169742/

NASA просуває SR-1 Freedom — перший апарат з реактором поділу, який має вийти за межі земної орбіти. Агентство й партнери узгодили зміни в контрактах, щоб прискорити роботу над найскладнішим вузлом — ядерним енергомодулем. Компанія Sierra Lobo Inc. виготовить систему перетворення енергії за замкненим циклом Брайтона, яка перетворює тепло реактора на електрику для іонних двигунів. Роботи йдуть у Дослідницькому центрі Гленна в Клівленді за контрактом на розробку систем космічних польотів, укладеним у 2024 році. Сам реактор проєктує Айдаська національна лабораторія Міненерго США: низькозбагачений уран HALEU, близько 20 кВт електричної потужності, винесення на край ферми й радіатори між ним і модулем живлення та руху. Цей модуль адаптують з Power and Propulsion Element, який Lanteris Space Systems будувала для Gateway. До виходу з навколоземної орбіти реактор лишатиметься заглушеним. «Ці зміни в контрактах знижують технічний ризик і допомагають тримати темп до запуску 2028 року», — каже директор програми Стів Сінакор. Старт планують на грудень 2028-го, дорога до Марса займе близько року. Там апарат відділить капсулу SkyFall з трьома гелікоптерами, що походять від Ingenuity — камери й георадар шукатимуть підповерхневий водяний лід і оцінюватимуть майбутні зони висадки людей. Оцінена вартість SR-1 — 2,1 млрд доларів без урахування гелікоптерів. Усе, чого навчаться з цим реактором, піде в Lunar Reactor-1 — живлення місячної бази там, де сонячних панелей не вистачить. nasa.gov/centers-and-facilit…

Космічний телескоп Euclid, який ESA запустило в липні 2023 року на Falcon 9, щоб скласти карту темної енергії, вперше виявив раніше невідому комету. Об'єкт потрапив на знімки між 16 і 24 вересня 2026 року, а 8 жовтня Центр малих планет Міжнародного астрономічного союзу підтвердив його як комету й присвоїв позначення C/2026 S1 (Euclid). Знайшов її Мікко Пьонтінен з Університету Гельсінкі — програмою пошуку рухомих тіл, яку він сам написав для роботи зі знімками Euclid. «Я був у захваті, коли моя програма позначила смугу, розмазану по кількох зображеннях», — розповідає він. Спрогнозувавши положення об'єкта, Пьонтінен витягнув його ще з інших кадрів: загалом п'ять наборів зображень, 16 експозицій у полі Euclid Deep Field North у сузір'ї Дракона. Навколо ядра — розмита хмара пилу й газу. Кома. На кадрі від 20 вересня з витримкою 560 секунд комета виглядає суцільною рискою. Щоб отримати нормальне зображення, команда вирівняла й склала вісім експозицій по 89,5 секунди, замаскувавши забруднені ділянки та прибравши фонові об'єкти. C/2026 S1 зараз за 1,3 млрд км від Землі — приблизно як від Сонця до точки між орбітами Юпітера й Сатурна. Тільки вона не лежить у площині планет: з погляду Сонця комета «просто вгорі», на витягнутій дузі над Сонячною системою з періодом у тисячі років. Euclid свідомо тримається подалі від багатої на астероїди й комети смуги вздовж екліптики — пил там дає засвітку, яка псує глибокі знімки галактик. До того ж телескоп працює в режимі step-and-stare і зазвичай заглядає в кожну ділянку неба лише один раз, тож повернутися й перевірити підозрілий об'єкт на замовлення неможливо. «Від Euclid очікують дуже мало комет, тож це щасливий збіг», — визнає Бруно Альтієрі, архівний науковець місії. Для ESA цікавий не стільки сам об'єкт, скільки швидкість ланцюжка «виявили — перевірили — оповістили наземні телескопи». Агентство готує Comet Interceptor — апарат, що чекатиме на свіжу комету, яку помітять задовго до її проходу біля Сонця. C/2026 S1 на цю роль не годиться, але, за словами наукової керівниці Euclid Валерії Петторіно, репетиція координації між двома командами відбулася. Наступного разу в програмі Пьонтінена може спалахнути вже та сама ціль. phys.org/news/2026-10-euclid…

Білі карлики виявилися не лише білими Дослідивши півтори сотні зоряних залишків, астрономи з’ясували, що деякі з цих об’єктів мають незвичайні забарвлення, які залежать від складу їхньої атмосфери. thealphacentauri.net/169736/

Меркурій залишається найменш дослідженою планетою внутрішньої Сонячної системи, і планетологи дедалі прямолінійніше формулюють причину: доки туди не сяде апарат, головні питання так і висітимуть. Долетіти до крижаних супутників Юпітера чи навіть до Плутона простіше, ніж сісти на найближчу до Сонця планету. Падіння в гравітаційну яму світила вимагає такої зміни швидкості, що енергетично це дорожче за місію до Плутона. Наземна оптика теж пасує — навести телескоп на Меркурій означає ризикнути дзеркалами через сонячний блиск поруч. За півстоліття туди дісталися два апарати. Mariner 10 у 1974–1975 роках тричі пролетів повз планету і зняв близько 45% поверхні, причому саме ідея Джузеппе «Бепі» Коломбо використати проліт біля Венери дала три зближення замість одного. Далі був MESSENGER, який пропрацював на орбіті чотири роки з 2011-го. Тепер черга BepiColombo: європейсько-японська пара апаратів виходить на орбіту наприкінці листопада, але наукові дані почне збирати лише у квітні 2027 року. Після нього, каже планетолог Пол Берн з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, на кресленнях немає нічого. Залізне ядро Меркурія займає близько 85% радіуса планети. Анне Помм'є з лабораторії Карнегі, співдослідниця магнітометра BepiColombo, називає дві версії: або планета зібралася з багатших на метал будівельних блоків, ніж Земля, або була значно більшою, а потужні удари здерли з неї мантію. Магнітне поле Меркурія майже в сто разів слабше за земне, а намагніченість кори віком 3,7–3,9 млрд років свідчить, що динамо працювало вже на ранньому етапі. Планета до того ж стискається — ймовірно, через охолодження ядра. Великі ділянки поверхні вкриває темний матеріал, у якому підозрюють графіт — залишки тонкої вуглецевої кори, що колись спливла на поверхню магматичного океану. Підтверджених метеоритів з Меркурія на Землі немає жодного, хоча енстатитові хондрити давно під підозрою. Хімічний аналіз на місці підказав би, що саме шукати в наявних колекціях. Концептуальне дослідження NASA 2020 року виглядає так: десять років перельоту, посадка приблизно за 30 годин до заходу Сонця і робота крізь меркуріанську ніч завдовжки 88 земних діб, із зйомкою поверхні під світлодіодними ліхтарями та слабким свічанням натрієвої екзосфери. Атмосфери немає, тож гальмувати доведеться лише двигунами — як на Місяці, тільки сила тяжіння вдвічі більша. phys.org/news/2026-10-enigma…